Марія Прокопівна Вакарюк «золота зірка» району
Це був липень 1952 рік. Район облетіла радісна звістка. Ланковій Недобоївського колгоспу Марії Вакарюк присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Хто ця жінка, який її трудовий та життєвий шлях?
Народилася вона в багатодітній сім’ї Прокопа Соколюка 1 жовтня 1923 року. Батьки жили бідно, вони не могли на тридцяти шести сотках прогодувати одинадцятеро дітей. Діти йшли у найми, щоб якось прожити. До 1940 року і Марія працювала у господарстві батька та наймалася на різні роботи. З 1940 року по 1946 рік працювала у батьків свого чоловіка Вакарюка Івана Леонтійовича
У 1946 році у селі створився колгосп. Марія однією з перших почала тут працювати. Спочатку рядовою колгоспницею. Наполеглива праця не залишалась непоміченою. Її призначили ланковою. І не помилилися. Уже в 1951 році її ланка одержала по 24,5 центнера жита. Указом Президії Верховної Ради СРСР за високі врожаї сільськогосподарських культур державними відзнаками нагороджено 14 колгоспників району. Серед них медаллю «За трудову доблесть» - Вакарюк Марію Прокопівну. І ось новий указ, як я говорив з самого початку, про нагородження, уже в 1952 році «Присвоїти звання Героя Соціалістичної Праці Вакарюк Марії Прокопівні – ланковій колгоспу «Червона Буковина», Хотинський район, яка одержала врожай цукрових буряків 673,6 центнерів з гектара на площі 5 гектарів».
Це була найвища оцінка трудової звитяги колгоспниці. Ніхто в районі, на той час, ще не був удостоєний такої високої нагороди.
Це був ранній час. Марія Прокопівна була вже в полі й нічого про нагороду не знала. Вони всією ланкою обробляли посіви цукрових буряків. На поле на коні під’їхав тодішній голова колгоспу Тимофій Іванович Рашківський.
- Дівчата, - радісно промовив він, - закінчуйте сьогодні роботу. Швидко - до мене.
Його оточили колгоспниці. Він повідомив про Указ і поздоровив Марію Прокопівну з високим званням.
«А потім був мітинг - згадує Марія Прокопівна - зібралося до півтисячі земляків та гостей з інших сіл району, щоб розділити мою радість».
Будучи кавалером Золотої Зірки, Марія Прокопівна продовжувала працювати в полі.
«А що спонукало вас піти вчитися?» - запитую у співрозмовниці? Необхідні були знання, щоб добиватись високих врожаїв,» - усміхнено відповіла героїня.
Марія Прокопівна в 1953 році вступила до Чернівецької сільськогосподарської школи по підготовці голів колгоспів, в 1956 році закінчила повний курс названої школи по спеціальності «агрономічна служба» й очолила дану службу у своєму колгоспі. Але на цьому вона не зупинилася. В 1959 році Марія Прокопівна вступила до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту і в 1965 році закінчила повний курс названого інституту по спеціальності «Агрономія». Ці дані взяті з її дипломів.
- Чи важко було вчитися? Адже у вас була нагорода?
- Звичайно заочне навчання давалося важко, але я старалася долати труднощі.
Хочеться відмітити, що протягом усіх років навчання Марія Прокопівна ніколи не одягала « Золоту зірку», але результати у неї добрі і відмінні по тодішнім критеріям оцінювання. Тільки на випускний у інституті вона прийшла з Золотою Зіркою. Це було здивуванням і для студентів і для викладачів.
Марію Прокопівну поважали і поважають односельці за скромність, працелюбність, уміння допомогти, порадити. Її двічі обирали односельчани головою сільради. Перший раз з 1959 по 1962 роки, другий – з 1972 по 1978 роки (Копія трудової книжки, додаток №10).
Більше дев’яти років несла вона цю почесну й нелегку ношу. Потрібно було працювати в різних напрямках. Громадське і приватне господарство, культурно-освітня робота, сільське будівництво, скарги, заяви, пропозиції - все це потрібно було охопити. За її головування було побудовано нове приміщення сільради, велику увагу вона приділяла колгоспному будівництву. Слідкувала за ремонтом доріг, життям багатодітних та малозабезпечених сімей.
Але крім роботи Марія Прокопівна була і є гарною господинею. Удома завжди був порядок: наварено, одяг праний, доглянуто господарство, вона встигала скрізь. Крім того у неї була велика громадська робота, а також вона була делегована жителями Буковини до складу Всесоюзного комітету жінок.
Було у цієї чудової жінки своє захоплення. Вона дуже любила вишивати. Ввечері, коли позаду залишилися всі денні турботи, Марія ІІрокопівна розкладала кольорові нитки. Брала в руки білосніжне полотно. З-під її вправних рук з’являлись на рушник яскраві троянди, ніжні гладіолуси, пурпурові гвоздики. І сьогодні вона береже ті рушники, беручи ніжно їх в руки, згадує молодість, турботливі дні, шану від людей.
Але розповідь продовжувалася і я дізнався, що вийшовши на пенсію, Марія Прокопівна продовжувала працювати. 3 1979 року по 1993 рік – завідуюча дитячої дошкільної установи с.Недобоївці. Дитяча установа була без опалення, не устаткована. Протягом семи місяців ця невтомна жінка, разом із головою сільської ради Давньою Марією Олександрівною, провели парове опалення дитячої установи, самі шукали батареї, труби, працівників. Для спалень було закуплено двохярусні ліжка, придбано необхідну білизну. Для зберігання овочів, фруктів та іншої продукції було викопано підвал, для забезпечення водою - своя криниця. Разом з сільською Радою було здійснено добудову дитячої установи, що дало можливість розмістити третю групу, а підвальне приміщення використано для занять фізкультурою. Весь період своєї роботи в дитячій установі Марія Прокопівна турбувалася про людських дітей, як про своїх.
Моя розповідь про цю роботящу, щиру, добру, турботливу жінку завершується. Але хочеться ще сказати, що 1 жовтня 2008 р. Марія Прокопівна відмітила своє вісімдесятип'ятиріччя. З цим поважним ювілеєм її вітали районна рада, адміністрація, обласні служби, були вітання із Києва. Ця історія про працьовиту, чесну і справедливу жінку - першу зірку району Марію Прокопівну Вакарюк, яка на порозі свого дев’яносторіччя. Вона і сьогодні переймається життям села, цікавиться справами школи, питає, чи ведеться будівництво нової школи. Була і є невтомною працівницею.