Пам’ятаємо. Чекаємо. Молимося...
30 серпня – Міжнародний день жертв насильницьких зникнень...
Цей день особливий і болючий для України. Вже понад декілька років триває повномасштабна війна, і сотні наших захисників та захисниць досі вважаються зниклими безвісти (полонені). Серед них – сини й доньки, батьки й матері, чоловіки й дружини. Вони віддали себе на захист України, і їхні імена назавжди вписані у книгу боротьби за свободу.
Та найбільший біль несе родина кожного зниклого. ( полоненого) - це очікування, яке триває місяцями й роками. Це щоденні молитви матерів, які вдивляються у двері й вірять, що їхній син повернеться. Це дружини, які бережуть світлини й розмовляють із тишею, аби діти пам’ятали батька. Це маленькі хлопчики й дівчатка, які засинають із запитанням: “Коли тато повернеться?”.
Ми не маємо права мовчати. Кожна зникла безвісти людина – це історія, яка чекає на завершення. Це обов’язок держави, і всіх нас – зробити все можливе, щоб знайти і повернути кожного.
Наші воїни не забуті. Вони живі в пам’яті, у наших серцях, у молитвах. І ми віримо, що правда переможе, а Україна поверне своїх синів і дочок живими та неушкодженими.
Пам’ятаємо. Чекаємо. Молимося...
